Без архітектора земля була б пустелею,
Без храмів, хмарочосів, пірамід.
Скільки ви всього на ній побудували,
А скільки вам побудувати слід!
М. Рильський
Чи можна зупинятися на досягнутому? Це питання звучить завжди у шукачів нового та ще невідкритого донині, таємничого та несподіваного. Ось так неодноразово траплялося з вихованцями гуртка «Пізнаємо рідний край» КЗ “Немирівського центру дитячої та юнацької творчості” на базі філії Гуньківської ЗОШ І-ІІ ступенів. Будучи ще на екскурсії в греко-католицькому соборі Святого Йосипа Обручника, діти звернули увагу на розповідь ксьондза Руслана про сім’ю Городецьких. Родина польського шляхтича відвідувала храм та ревно молились за свого сина Лешка Дезидерія ВладиславаГородецького-молодшого, який народився 23 травня 1863 року в селі Шолудьки Подільської губернії.
Чи не збіг обставин, які спонукали гуртківців до пошукової роботи про славного та талановитого земляка? Дослідницький проект напрочуд сподобався семикласникам, адже в ньому можна було наводити аргументи та надавати докази щодо життя і творчого надбання відомого архітектора ВладиславаГородецького. В Україні ним споруджено понад 30 будівель. Серед них: Міський музей та будинок з химерами, собор Святого Миколая в Києві, гімназії в Умані та Черкасах, у Мошнах — лікарня, у Шпикові — цукровий завод, зразкова холодильня в Рахнах-Лісових, ґуральня та ректифікаторня в Байбузах, у Печері — мавзолей Потоцьких, в Євпаторії — власна вілла та мавзолеї в Краснодарі. Цікаво було дізнатися дітям, що рід Городецьких належав до католицької шляхти герба Корнич. Антоній Городецький – дід майбутнього архітектора, був дідичем земель у Петрашівці та Дубиновій на Поділлі.Юний архітектор став для гуртківців зразком у навчанні, адже він залюбки «гриз граніт науки» у реальному училищі Святого Павла в Одесі та Імператорській академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. Згодом Городецький переїхав до Києва, де жив і плідно працював впродовж майже 30 років. Зодчий займався не тільки спорудженням будівель за власними проектами, але й здійснював технічний нагляд за будівництвом. У Києві мав посаду міського архітектора. У його власності був цементний завод «Тон» під Києвом. Ось тому зводив більшість замовлень винятково з бетону власного виробництва.Його фабрика по випуску вуглекислоти та сухого льоду в Сімферополі була першою в сфері обслуговування населення.
Еміграція ВладиславаГородецького не звільняла його від обов’язків бути почесним членом імператорського товариства мисливців. Він працював головним архітектором у Персії, спорудив Тегеранський залізничний вокзал та резиденцію в Ірані для шаха Рези Пехлеві. За велінням долі похований в цій землі.
У центрі міста Немирова, поблизу коледжу будівництва та архітектури Вінницького національного аграрного університету, розміщений скромний пам’ятник нашому землякові. І нема на ньому зайвих деталей, ні пишної бутафорії. ВладиславГородецький – проста, але надзвичайно цікава особистість, про яку ми не повинні забувати.
Любов до подорожей, до полювання переросла із захоплення в покликання творити незвідане та загадкове. Талант нашого земляка вражає, його не можна виміряти. Максим Рильський у свій час писав про будинок з химерами, що знаходиться по вулиці Банковій.
Звичайно, гуртківцям потрібно ще багато встигнути зробити, щоб ознайомитися з результатами праці майстра . А на разі ми плануємо відвідати рідне село Владислава Городецького – Шолудьки та будинок з химерами у місті Києві.
